Убрана в сяйні вапняки,
В граніті чорно-бурім,
Гора сповзає до ріки
І сипле проліски з руках
Назустріч людям хмурим.

Уклякши крізь джерельний плин
В небесну глиб бездонну,
Вона, правічний ісполин,
Не марить марністю цеглин
Ні залізобетону.
Тетяна Чорновіл2017