|
Всюди мох, сухий, як порох, Ніжний ягелевий мох, І стрімкі конічні гори З вулканічних ще епох. Тут на клич весни несмілий Ледь означиться, бува, І граніт позеленілий, Й бідна зеленню трава Та як роги лиш олені Скинуть помахом на сніг, Сходять тінню сни дублені І добріє чоловік.
|