|
Вночі, з думками крижаними, Не в силі муки біль знести, Рвонусь у небо позивними Семи десятків широти. Нехай геолог бородатий Від вогнища палкої гри Схрестить мої координати З верхом заклятої гори. Де, мов Тангейзер у Венери, Закутий в тишу снігову, Я двадцять літ у тьмі печери Одною мрією живу, Що вирвусь, і вдихну свободи, І, звівши плечі, як Самсон, Обрушу скаменілі зводи На цей багатолітній сон.
|