|
Не старість – юність безупинно Об валуни б’є човен мій, Жбурляє бурунами в піну На гребні часу веремій. І парус мій вітрами рветься, Як чайки крила – в хвилі злет, І молода звитяга серця Завзято кидає вперед. І шал зі смілістю стрімкою, І гнів галерного раба – У зрілість пломенить такою Моя приречена судьба. Її не студить віку крига, Суворі гори льодяні. В ній старість не настигне стиха, Бо... не судилася мені.
|