|
Ледь уміщає голова Підміну значень У мовлені гіркі слова Тверських маячень. Змітає ієрогліф плит Дим заметілі. Й ми між надгробків, як граніт, Заледенілі. Руки твоєї лиш тепло Сочить надію, Що знов тобою всім на зло, Забагатію. І мимо слів і мимо фраз Підемо згодом, І ти промовиш все про нас Якимось кодом. І знову випаде мені В святкові дати Щось аж до місяця в вікні Перекладати. Кружляння літ, снігів танок В облич метаннях, Мов клоччя рваних сторінок Листів останніх. І «Всіх Скорботних» давній храм, І поодинці Листів шукання в зайвій нам Поштовій скриньці.
|