Звисає місяць, мов масивний
Плід золотий у вишині,
Із голих віт на стужі зимній
Модрин криштальних – і мені

Здається – простягну лиш руку,
В дива повіривши ще раз,
Зірву той плід – і зменшу муку,
В якій недоля морить нас.
Тетяна Чорновіл2016