|
Тут чоловік у звичній позі І зве на поміч чудеса, Перстом, задублим на морозі, Тикнувши прямо в небеса. Хоч перст утятий, та ривками Ще чує він в обрубку тім Фантомний біль, як між думками Химеру вороття в свій дім. І, ніби Цезар на арені, Взиває люд мольбою рук, Забувши в стогони нужденні Додати жалю від наруг. Він сам – Христос, він сам – розп’ятий. І гнійні виразки цинги – Немов запалені стигмати Суворих доторків тайги.
|