|
Дерев свічками край дороги Зайнявся схил, Розбиті гори на остроги Й гурти могил. Огню відзнакою для мене Замріла путь, Через розпуття лих знаменне В туману муть. Дорога черв’яком ясниться Крізь лісу схлип Із дна біблійної криниці У неба глиб. І вслід обмежена рівнина, Немов жива, Все зирить тоскно і ревниво На ті дива. Здається їй, що дуже скоро Настане час – Прикриють вибухами гори Померлих нас. Та марне гноблення тюрмою В століть імлі, Як літа марна пря з зимою В душі землі. Від себе ми надії гнали Рівнинний слід, Як всі, що тут до нас конали За сотні літ.
|