|
Коли лишаюсь я один, Я вибиваю клином клин, Малюю, ніби ненароком, Жахливі обриси картин, Що стали давності пороком. Жахіття болю й марноти Німої тої бідноти Насильно майже заставляю Явити знову з темноти Примарного глухого краю. Для зміцнення чиїхось воль Тепер уже звитяжну роль Надасть усьому споминання, Що болем мірила юдоль, Що горем ниділо й стражданням. Без болю і життя нема, Та десь чував я недарма, Що рани зцілює могила. Хай вирве спис мене з ярма Ударом мертвого Ахілла.
|