|
Зима ступає в ніч, і стужа Замріла в темінь лісу десь. І з колій на шляху в калюжах Відбилось ясне тло небес. Хоч дим з верхів ще рветься вгору, Послабившись на висоті, Уже не так струмить між зорі, Та й зорі теж уже не ті, Що тьмяним блиском у спокої Ятрили сни з нічної мли І в силу дальності тремкої – Вселити вишню суть могли. Як ті пророки з літ неволі, Чия наснага ще жива, Що на стіні рукою долі Зловісні черкали слова. І зорі тут у час весінній Не так віддалено тремкі. Вони мов гори – в височіні, І несподівано мілкі. Бо значно ближча нам весною Земля – як рідна суть тепла, Хоч і негарною, брудною, Рудою з-під снігів зійшла. І я її в горшках розсади Тихенько ставлю на вікно – Сигнал весні, яка з засади Готова вийти вже давно.
|