|
Спати ми лягли край лугу, Запаливши хмиз костра В ніч, де тінь дерев по кругу Розчиняє тьми мара. Виск рязанського страждання Ріже тишу без пуття. Про побачення, ридання Чи до місяця виття. Й комарі в два тони тяжко Без ножа пиляють слух. Мов закохані, комашки Співом густо повнять луг. Чутно тихше вполовину Після денних всіх трудів Звук – розпрямлену пружину В перегудах оводів. Шерх мишей – сліпці крилаті Над огнем із куширів, Що вони то ще й горбаті, Хто б подумав, хто б узрів. Як без зору не нарватись На сучки в потемку час? Тайну радіолокацій Миші знають краще нас. От і всі, напевно, звуки, Що тривожать тишину, Та достатньо їх для муки, Коли хочеш тільки сну.
|