|
По глибинності прикметам, По кипінню на межі Можна вірити поетам, Як читати їх вірші. Та одежка Гулівера Не по зросту все ж мені, І блукання Агасфера Не бажатиму й у сні. Із вікна тюремних спалень У розсвіт лицем своїм Повернусь до рідних далей І довірюсь тільки їм. В час тривоги й потрясіння, В дрожу пальців, рук, повік Я відчую мить спасіння, Порятунок свій навік Знаю, це мізерна плата За жагу буття в льоду, За гостряк штика солдата І омріяну руду.
|