|
Зусиллями пера не відтворив Минулого душі близький порив. – Спішити, – думав я, – нема підстав! Пусте! Ще час для віршів не настав, Бо відчуттів запас на сотню літ В душі лишає незгладимий слід, Коли настане підходящий час, Відчуте все в рядки воскресне враз. Але минуле, біль думок моїх, Стекло піском між пальцями до ніг, І канув біль душі без вороття В безпам’ятство, забвення, забуття...
|