|
Мене застрелять на кордоні, Моєї совісті межі, І хлине кров в рядки безсонні, Що друзі мали за вірші. Коли стежок не відшукати Між нагромадженням гірським, Прощають друзі забагато, Жаліють вироком м’яким. Та є на вірній службі в мрії Меткі сторожові пости, Вони блюдуть крізь віковії Приціли болю й марноти. Коли я раптом малодушно За межі доступу зайду, Враз наведуть приціли дружно, Допоки буду на виду. Коли ж піду бездумно в зону Вже не своєї сторони, Вчинити строго по закону Все ж будуть змушені вони. І щоб були недовгі муки, Щоб гибель скора й не тяжка, Мій вирок скоять власні руки, Як руки кращого стрілка.
|