Нужденний я – що ж, може й так.
Як галас птаства стих,
Хтось раптом сонце, мов п’ятак,
Швиргнув мені до ніг.

Ступну і сонце підніму,
Та цю небесну мідь
В мою для подаянь суму
Не зможу помістить.
Тетяна Чорновіл2015