|
В безмовній вищості природи Розраду я собі знайду, Душі її осмислю цноти І мудрість людяну просту. Дерев відчую суть єдину, Що тепло моляться на схід, Та не збагну умом людину – Творця жорстокості та бід. Де людську душу ціпить стужа, А з нею весь біблійний світ, Де до краси душа байдужа, І ненависний їй розквіт. Де кліп Циклопового ока – Єдине марення надій, Де ждуть на явлення пророка Властитель, раб і лиходій.
|