|
В печерний пил і синю плісняву Мої заквітчані вірші. Народжені в невільну тісняву – Їм гамірні слова чужі. Бо мусили звірками вирости, Снігами хрещені з імли, В морозній тьмі, болотній сирості Загартуватися змогли. Не пращурів крильми спадковими, Нащадкам не лишають слід. Вони з тюремними оковами Ще проживуть багато літ. Пробуджені у зграї птицями Несолов’їних голосів, Кричать про те, що вічно сниться їм В каміннім затишку лісів. Хай вибачить за аналогії Усяк, хто долю знав мою, Їх почерпнув я з зоології І у безумства на краю.
|