|
Я на десять сорок пізно Що є сили біг – не встиг. Дим з горбка побачив, звісно, Ліг спочити з дум сумних. Так життя моє в марноту Пронеслось, як білий дим, Білий дим на тлі заходу Над підліском золотим. Десь у літо непомітно Затихає стук коліс. І причини вже не видно Для гірких гарячих сліз.
|