|
В прижиттєвому виданні Хмари, ліс, гірські хребти Зійдуть хай в рядки останні Запальної марноти. Бо не те щоб дуже сильним – Сил немає вже давно, – Витривалим і стожильним На віку мені дано. Захмеліти від заходу Ледь рожевого пиття, В рим танку крізь сну незгоду Поринати в забуття. І, пробуджений туманним Сонця першим промінцем, Я рядкам нічним жаданим Не довірюся тихцем. В ополонку краще кину, І, коли заледеню, В шаманській мольбі крижину Простягну навпроти дню. Як творіння після гарту Не розтопить сонце враз, Значить жити вже не варто – Мій настав останній час.
|