|
У ребрах, не в зрубі Церква моя. Крізь вищири грубі – Злий лик житія. Здійнявся двуперстно Мій хрест із наруг, Огнем з Пустозерська Спахнувши навкруг. Я славен усюди, З тавром агнеця, Легенд пересуди Затверджу в серця. Казатимуть сумно, Що злий був фанат. Сконав, мов, бездумно За давній обряд. Безглуздям проймає Людський поговір, В нім правди немає, Лиш глум недовір. Не давні обряди Ворожість несуть. Для Божої ради Обряди – не суть. Нам рушили віру Від старовини, Без честі, без міри, Без дрібки вини. Що змалку любили, Що славили ми, Раптово розбили Служителі тьми. В святительськім платті, В смирень клобуках, З холодним розп’яттям В холодних руках. Тягли нас на плаху, Зганяли в тюрму, І, корячись страху, Ми брали суму. Наш спір – не духовний Про вік давніх книг, Наш спір – не церковний Про користь вериг. Наш спір і тривога Про віру для всіх, Про право лиш Бога Карати за гріх. Карав душ цілитель Гріхи в тілесах, І, гнані, обитель Знайшли ми в лісах. І праведне слово Про Божий Завіт З левиного рову Лилось на весь світ. То клич про розплату За ницість душі. Ми з Господом свято Співали вірші, Сприймаючи радо Господні слова: Страждання багато, Та церква – жива. І аз, ще незборний, Завчивши Псалтир, В Андроньєвський чорний Прийшов монастир. Там, видний собою, Вже з юності зніс Голодні побої І допит без сліз. Там ангел повз варту До мене злітав, І хліба для гарту Безсилому дав. А далі з-за мурів – У подвигу світ, Я в землі даурів Подався на схід. На синім Амурі Молебень служив, Бурани і бурі Ледь-ледь пережив. Морозів навали Пекли по щоці І ніздрі порвали В гористій ріці. До Бога ж дорога Одвічно одна: По дальніх острогах Проходить вона. І стерпіти Бога Пронизливий зір Не кожному змога З Ісусових пір. Настуня, Настася, Терпи і не плач, Не кожне ж бо щастя В одежі удач. Серденько не край ти Провістям біди, Від страти до страти Спокійно іди. Бреди вздовж дороги, Не бійся змії, Котра босі ноги Кусає твої. Ця точно не з раю Сюди приповзла: З пекельного краю Посланниця зла. Тут щебету птаства Не чутно, повір, Терпінню тут вчаться І мудрості гір. Я в’язень темничний: Чотирнадцять літ Знав тільки брусничний Забарвлений світ. Не глум це й безчестя, Не жах житія, Душевна фортеця І воля моя. В кайданах без страху Іду здалека, Та голч мені – благо І ноша легка. Над світом стражденним, Де й слід уже щез, Я птахом огненним Злечу до небес. Крізь голод і холод, Як прийде пора, До Бога, мов голуб, Полину з костра. Тобі ж сповіщаю, Розтерзана Русь, Врагів – не прощаю, По них ще вернусь. Нехай я в зневазі Горів на кострах, Й розвіяний в часі Вітрами мій прах. Чи ж кращого треба Бажати кінця, Ніж попелом з неба Будити серця. Спочивати в труні Мав би я за щастя, Тільки долю мені Вже змінить не вдасться.
|