|
Л.Т. Вірші – це мій біль, і заслони від болю, І – в міру можливості! – гра. Снігами дзвенять бубонці в чистім полі На вістрі танцюють пера. Вірші – давній біль і загоєння пластир, Що може притишити біль, Що дар має душу зціляти, мов пастир, І душу ятрить мимовіль. Вірші – згусток болю й швидка допомога, Чужі чи свої – все одно. Аптекар цей миттю ступне до порога, Під кожне підійде вікно. Вірші – це ідилія й пристрасті втіха, Чеснот і жадання зв’язок, Стривожений клич, засторога від лиха, Обитель дитячих казок. Рецептами крізь дивину старовинну Чи з модних зачитані книг, Вірші – мов таблетка нітрогліцерину, Що хворим кладуть під язик. Між лих і розрухи від сліз і тривоги Облатку тримає поет. Вірші – це знаряддя його допомоги, Індивідуальний пакет.
|