|
Все так. Не тим болять думки, Що в камінь ляжу навзнаки. Вже б кожен втішитися встиг Тяжінням далей голубих. Та позад мене в сонній млі Таїться цілий світ Землі, В наївну вірячи ману, Що маю силу рятівну. Немов його гріховний жах Я міг би сплакати в віршах І сповідатись марив сам Самолюбивим небесам. Бач, знає світ, що суть моя – Не тільки те, чим плачу я. Чужі слова, немов святі Вторити мушу в забутті. І вірить він – в біді чи без Сягнемо словом ми небес...
|