|
Костри і зорі. Синій сніг, Що в вирві на світів розділі Десь літ на тисячу заліг Після припадку заметілі. Не стало б сили у вітрів Війнути сніг, мітлою наче, Й запорошити дим кострів, Схитнувши полум’я шипляче. Не стане сонця і тепла У літа в цім краю безпліддя, Щоб випалити лід дотла, Дотла – хоч раз би на століття. А ми – ми раді в тишині Хоч ночі миру й супокою І в скал камінній западні Спимо в снігу ми. Сни дурні Убік відводимо рукою.
|