|
Чи не над трунами святих У склепах сумовитих Зросли букети квітів тих, Благою кров’ю вмитих. Прогнувся лаковий листок, Обтяжений росою, Відкривши ніжний завиток З тендітною красою. Суцвіття хилить на вітрах Конвалія в поклоні, І пуп’янків ховає страх У листяні долоні. З клубочка, в надто вже тісне, Бліде лахміття вбрана, Назавтра квітка спалахне, Огнем заграв духмяна. Немов сльози кривавий слід, Як Макбета закляття, Простого пуп’янка розквіт Введе нас у сум’яття. Він зблисне оком кров’яним В заходу хмаровинні, Щоб ми поблідли перед ним, Неначе в чомусь винні. Чи то жили не тим, не так Крізь бездуховні смути, І нам на цвинтарних квітках Час істину збагнути. Цілую ніжні пелюстки, Клянуся й уповаю... Дурниці, скажете? Думки Я в усміх заховаю. Бо чую ріст трави, дива Народженої квітки. Сплету чуття свої в слова – І хлине вірш нізвідки.
|