|
Зупинися, красуне, – зажди! Далі тих он кущів не ходи. За кущами невилазна грязь, В тій грязі потонув би і князь. Мабуть десь, коло краю землі, Залишилися ще королі, Там зросла королівною ти. Чим я можу тобі помогти? Все ж таки неспроста віч-на-віч Ти мені тут зустрілась і ніч. Може з голоду бродиш одна І хитаєшся не від вина. Чи без рідних бідуєш сама, Чи то совісті в рідних нема, Що тебе відпустили одну У страшенну таку далину. В цій глибокій лісній глушині Всі стежки невідомі й мені.
|