|
До волі, що жадно гризе сухарі, І жде, поки їй у цей чорний колодязь Помилують зустріч царі. В перемерзлій землі, у камінній цій ямі Вдих і видих зими стережу. Я лежу, мов мертвець, з неприродністю прямо І покоєм своїм дорожу. Срібні віти нависли над зводом темниці І мете заметіль на біду. Я в глибокім снігу, в тайнику-кам’яниці. І не зміни, а смерті я жду.
|