|
Я тобі, простій прохожій, Лиш рукою вслід махну, Щоб здаля ми стали схожі На знайомих в давнину. Ти відчуєш натяк лише І заплачеш не про нас, А заховане найглибше Заболить так рідно враз. Тільки так, я все пробачу, Крик німий – клубком нещасть. В горлі судорога плачу Цілуватися не дасть.
|