|
В прадавню з каменю скульптуру Закутий ліс. Із голих крон На стовбуристу арматуру Повітря хлине мов бетон. За хмару, прямо з піднебесся Зачепить місяця багром, І в дикій суміші зіллється Узвишшя гір з небес нутром. Й на очі сплине та картина До болю, ще і ще разок. Немов обридла нам рутина, Рутина дива і казок.
|