|
Спектральних барв яса У місяця видінні, Струмить земна краса В небес імлу крізь тіні. Вона чарує зір З картин морозно-димних Від димарів до зір У потягах нестримних. І з сивих віт у даль Застиглу віковічну Морозний той кришталь Виблискує велично. Пурга, розмівши слід Ріки між берегами, Зубчастий синій лід До блиску тре снігами. Лиш іній снить на дні В ще теплому камінні, Про давні літні дні У хвиль бурхливій піні. Ми теж, як валуни. Ще теплі, в срібній кризі. Нам сняться в лісі сни. А де ще, як не в лісі?
|