|
Мов крам зотлілий, пам’ятати мушу Свій обрис, не ступивши за межу, На людях не зганьбивши честь і душу, Свій висхлий мозок ревно бережу. Палке сум’яття зболеного серця Давно просякло згарища душком. Торкнись мене – і вмить зола сипнеться, Летким, хистким аморфним порошком.
|