|
Як той герой Мольєра я, Мов лікар мимоволі, Не знаю, чи душа моя Загоїть давні болі. О, якби пам’ять відійшла, Я б розуму досаду Немов сміття спалив дотла, Додавши в мозку ладу. Я вчасно б їв, заснути зміг, Жив чинно, по порядку, І в білих присмерках нічних Не спалював лампадку. А то несуть мені вина Залитися від туги, Немов у тім його одна Розрада в час наруги.
|