|
Я пив за щастя капітанів, Я пив за битви до основ. Я пив за вірність, і обмани Я в тості славив знов і знов. Але для себе, ще не п’яний, Я мовчки випив за любов. Я мовчки пив за сподівання Людей, пропащих без вини, За обнадієні ридання, За віру в святість дивини, За всемогутність їх страждання, За сум з-під снігу сивини. Я мовчки пив за листоношу, Що в лють морозів і в пургу Доніс у стужу непогожу Через льодів ламку шугу Закоханим, як милість Божу, Листів надію дорогу. Як птаства зграї розмаїті, З мішка летять конверти враз, Теплом ятрять у лихолітті, Кричать здаля в розлуки час, Що ми не сироти на світі, Що хтось десь журиться за нас. То трунків таємничі дози, Зцілити здатні на ходу, Потік поезії і прози, А всім, хто гибіє в чаду, Спасенні, ніби чисті сльози, Що вмить полегшать ваготу. Листи, хай легковажні трохи, Для нас – наука мудреця, І їх заплакані тривоги – Вода жива для мертвеця. І хоч для мрій немає змоги, Я вірю мрії до кінця.
|