|
Я відступав із городів, Із сіл і хуторів, Між вигнутих гірських хребтів Спокою не узрів. Кружляв лиш яструб в вишині, Немов над мертвецем, Тут місць під місяцем мені Нема, кінець кінцем. Та повеління яструбів Я зрозуміти встиг, Бо вже набачився гробів У сховках кам’яних. Той, хто минає Дантів ад, Відчує в мить біди, Як важко вирватись назад, Коли ввійшов туди. Крізь лабіринт гірських порід, Що мріє в вишині, Лиш Аріадни нитка з бід Укаже путь мені До рідних склепів, в сад весни, На теплий чорнозем, Куди ілюзії та сни Усі ми принесем.
|