|
Я писав про що попало, Хоч свою й намітив ціль. В шибку била, завивала І глумилась заметіль. Як у сніжному свавіллі Вмерти б час прийшов мені, Перестали б заметілі Вити знуджені пісні. І зайшовся в цілім світі Тиші мертвий передзвін. В смерть би не повірив вітер. Тільки вітер, тільки він. Псом би нюшив він сніжинки, Між кущів зійшовши в вий, Ждав би шелесту сторінки В знак, що вірш іще живий. Клянучи рядки невдалі, Оспівавши впертість їх, Кликав би крізь дальні далі Читачів усіх моїх. Він би їм стежки-дороги Розмітав у злу пургу, І через гірські одроги Вів босоніж по снігу.
|