|
Що пережив ти, Біль свій і кривди, З кров’ю, вернувшись, одмий, Згадуй, німий. В п’янства чаду, Вчувши наглу біду, В схлипі На дибі, Як тіло заюшить кат, м’язи рвучи, Мовчи. І навіть їй, Коханій своїй В щасливому сні Про те – ні-ні... На могилі отця, Уже мертвеця, Молись, пом’яни, Те ж – і з думки жени. Матері – не кажи, Матері – бреши. Ні дочці, Ні сину, В миті ці Й до загину В слави час чи хули Губи стули. І, другу Тиснучи руку, Усміхнись, привітай, Про те – не згадай. Та як до Божого порогу Доб’єшся, злу наперекір, Богу, І то потроху, Все-таки довір!
|