|
Пухнаста хустка з пліч твоїх Щеням притиснулась до ніг. Сум рукавичок ще не встиг Забути струм долонь жарких, Що злинули з тенет м’яких. З стільця, зібгавшись у жмуток, Безсиллям рукавів пальто Тяглось за квіткою в куток, Та її м’ятих пелюсток Не помічав уже ніхто Гребінка в хвилю кіс стрімку Схитнулась човном у стрибку. І туфлі в сяйві золотім Стежинок, що вели в мій дім. А ти... Такою ти була, Що навіть злісні дзеркала Тебе очима обвели І надивитись не могли. Сніги притишила пурга, Заціпеніла сном тайга. А тут – тут зовсім не зима І легко так зійти з ума.
|