|
Серпанком штор завісь вікно, Не усміхайся, ні. Ти, усміхнувшись, все одно Заплачеш – по мені. Тобі в смерканні до лиця Напіввідкритий рот. Та вірність болю мертвеця Найважча із щедрот. Тебе й твій усміх не виню, Бо не скортить мені Чужого темного вогню І в маячні. Настане час, гіркий без меж – Ти, вірна ще мені, Ще червоніючи, сприймеш За правду тінь брехні. І з усміхом, не в каятті Згадаєш про старе... Тоді – о, тільки лиш тоді Мертвець умре.
|