|
Дрижать подерті рукавиці, І ніг не гріють торбаса, Тут спробуй тільки помолися, Щоб не знестись на небеса. Ти до пуття й хреста не зложиш, Здійнявши крила рук до гір Чи двох перстів знаменням, може, Як правовірний старовір. Лиш плач почує бог в покутах, Пославши в рятівний політ До стійбищ утлих, ним забутих, Із раю кинутих у лід. Для чого тут ми в пущі білій, Де голос Господа в імлі Відлунням лиш на зледенілі Одвічні норови землі.
|