|
О, плем’я окрилене, плем’я пернате! Відірване ти від землі. На мить би з тобою тяжіння здолати, Розправивши крила в імлі. Дихнути хотілося б вітряним киснем Процідженим ситами хмар, А далі – нікчемним єством ненависним Буття волочити тягар. Й таїти весь вік в плазуна оправдання, Як трепетно, бруду земному чужа, Летіла поверх всіх надій і страждання На крилах, на крилах пташина-душа
|