|
Там ровесник мій – неандерталець, Низьколобий дивак людоїд Пісню виштовхнув раптом з гортані, Фантазер, хоч і ще не піїт. Схожі рухи його по натурі На тутешню незграбність манер, Той же запал морозом по шкурі, Так же дибиться кожен нерв. Досягти до пітьми на згадку Я з печерних глибин би хотів Щось подібне до знака в зачатку Прапрадавніх людських почуттів. Щоб із древностей диких незнаних Мудрим знаком відчути в собі Суть ясну лампи відблисків тьмяних Крізь вітрів завивання в трубі. Недарма той дикун дер печеру, Що від пазурів кров запекла, Він на пам’ять лишив свій череп, Жовтий череп з розколом чола.
|