|
Берези в плетених платках Із віт сніги скидають, А гори в білих клобуках Акафісти читають. Весна ж, немов семінарист, Все наголос ламає, Речистий її мови зміст, Та ясності немає. Зими не боячись ознак При силі ісполинській Вона бушує, мов бурсак, Який-небудь Белінський Недаром стільки їх пішло, Вигнанців з семінарій, В тайзі добро шукати й зло, На збитих жорстко нарах. З завзяттям істин сівача, Оратори, схизмати, Готові впевнено з плеча Пристойності зламати. Розмитим річищем промов З декретів краю світа Вони бунтують, поки знов Не установлять літа.
|