|
Доторкнись – і я воскресну, Я, їй-Богу, оживу. В далину на Красну Пресню За собою позову. Розгорну я милій шубу, Знявши трауру біду, Поцілую прямо в губи І під ліктик поведу. Це щоб, люба, ти не впала, Мостова ж слизька, мабуть, А долати від вокзалу, Безумовно, дальню путь. На поріг ми свого дому З лиха двох кінців зійшлись, Значить, літ забувши втому, Знов кохані, як колись. Так стрічай, звабливо смійся, Як тоді давно мені. На любов мою надійся, Не тужи – що в сивині. Розгорну я милій шубу, В зимню ринувши любов, І твої примерзлі губи Розцілую знову в кров.
|