|
Курять сніги з їзди стрімкої – Мчить старовинний екіпаж, В нім обрис Каті Трубецької, Праісторичний наш типаж. Тих коней вік поглинув тихо З візком – прапращуром машин. Кого сюди закине лихо, Яких дружин! Сто літ, як сніг, розтали швидко, І повторятися дарма. На жаль, некрасовським кибиткам Дороги за моря нема. Тут літаки і теплоходи, До віз перепустки, квитки, Капризи льотної погоди І туги давньої ривки. Тому, ковтнувши з чашки чаю, Новини зчитую відтіль, І з губернатором стрічаю Честь, що пірнула в заметіль.
|