|
Не скрашуй слів оздобою Той позабутий дім, Де ми з тепла подобою Шукали лад не в тім. Там день було по-твоєму, Та день іще по-моєму. Чи ж самоту загоїмо В пристанищі пустім? Приманками-букетами Троянд пахучий ліс, З цукерками пакетами В запобіганні сліз. За пам’яті лаштунками Німотні вечори, Глухих кімнат відлунками Осінньої пори. І погляд твій над п’яльцями Застиг без почуття До стиснутого пальцями Забутого шиття. З димами тютюновими Дім – докором літам, Що вдвох у ньому знову ми, Та не тоді, не там. Минулих бід збіговище У згустку самоти – Чого ти там живого ще Надумала знайти? Згадати щось не силуйся Про той забутий дім, Бо ладу не судилося В пристанищі пустім.
|