|
Знов заметіль майне вприсядку, Сипнувши снігу з рукава, Навіє знов мені на згадку Життя домашнього дива. В заметах літ оселя наша, Курить димами з давнини, Танцює на порозі Маша, За плечі взявши ковзани. Мчимо туди ми, де барвисто Зайнявся плошками каток, І навіває в вуха свисту Юнацький вітер, мов свисток. Пізніше трохи далі, згодом Коло північної гори Наткнемося за поворотом На щось серйозніше від гри. Там у промерзлому тумані З хребта по схилу навпрошки В запал веселого катання Спускає мрія саночки. В тайзі, на дні гірської ями Під кригою застиг навік, Залитий літніми дощами, Морозом стриманий потік. Скульптурний сон річного тиску, Він сонцем згладжений до блиску, І з тьми віків до наших днів Біблійний слід там видно зблизька Єзекіїля ковзанів. На холодами скуту стрічку Сковзну я лезом без зусиль, За руку підхоплю сестричку Й помчу по кризі в заметіль.
|