|
Як осінньої вісник погоди, Ближній кущ одягається так, Мов вершителем нової моди На бульварі він бути мастак. Тичуть пальцями з вікон резонно І шепочуть плітки з підворіть Про безстидного фанфарона, Що у півнячих шатах стоїть. За два кроки обурені дами, Розізливши себе досхочу, Розвертаються нишком і прямо Потрапляють у пасмо дощу Хлине, сонце затьмаривши, ливень, Як новела з хорошим кінцем, Дощ між гуркоту грому квапливий В пил розмоклий ударить лицем. Хоч за мить перемінить характер, Угамує безумство своє, Він уже не гуркоче, мов трактор, А безшумно і холодно ллє. Та між мокрих спіткавши погожий День затишшя, що літом дано, Як дивак урядитися зможе Кожен кущ і листочок прохожий Запишається з ним заодно.
|