|
Вода іскриста, мов стеклярус, Схитне відлуння світлове – Як ніж, метну я в небо парус, І човен морем попливе. Не знати в місячнім одсвіті, Де грань небес, а де води, В глибини закидати сіті Чи в небо невід завести. А бризки – срібні згустки ртуті, І зорі, ніби поплавки, Пірнають в водній каламуті Десь за півсажня від руки. Я човном на межі позначу Відбиток сяйний борозни, І замість риби на удачу Дістану зірку з глибини.
|