|
Я людям повів небагато, Зі спогадів, щоби страхи Мої налякали не надто Життя і буття їх шляхи. І так я вчинив не даремно: Применшив, хто чим завинив, На цих поетичних теренах Фігур умовчання зажив. Для мудрого більше говорить Лірична повістка оця Про ранки такі лазурові, Про сніг без лискучих бряцал. Та пам’ять моя ще нуртує, Та пам’ять в потузі свободи, З нетями, без слів, урятує, Скарби із найглибшого споду.
|