|
Б’ють в лице вітри гарячі, Шаленіє сніговиця, А мужчинам нетерплячим Знову вдома не сидиться, І ніщо їх не остудить, І немає їм зупину, Бо такі вони вже люди, Словом, справжні це мужчини! Щойно з мандрів, непосиди, А дорога знов їх кличе, І навпіл утіхи й біди Ділить дружба чоловіча. Хоч розлука річ погана – Ревнувать нема причини, Бо не зраджують кохану Справжні, віддані мужчини! Щоб на чистім неба лоні Мирно сяяли нам зорі, Служать в кожнім гарнізоні, Ночі й дні стоять в дозорі Ще безвусі паруб’ята Й сивовусі вже старшини – Загартовані солдати, Словом, справжні всі мужчини! Хай не всі вони плечисті, Хай на зріст і вдачу різні, Та, думками й серцем чисті, Служать віддано Вітчизні І невтомно прокладають Нам путі на верховини, А тим часом підростають, В кожнім домі підростають Справжні соколи мужчини!
|