|
О, знаю я, коли ночами тиш Огорне дім, сповитий сном глибоким, О, знаю я, як тужиш гірко ти В душі своїй, зневаженій жорстоко!.. І я, і я в знеміг в самотині! І я – сумую, гнусь під тяжем скорбним. Сховаю щастя в «башті кам’яній», Прошу вернись: я все ж душею добрий! А ти, як в бурю стяг* на кораблі, Не прийдеш знов, хоч так тріпочеш мною. Твоя любов далека від земної, – А значить – їй не місце на землі!
|