|
В утомі – я поглянув у вікно: Сіріє: небо, море і поля. Спустошеним є навіть те судно, Що чайкою видніється здаля. Осіння пустка. Наче порохно, Знебарвилась покривджена земля. В утомі – в душу зазирнув собі, Там пристрасті шаліли, як громи, Там далі спокушали голубі... – Все знищене роками і людьми. І гіркнуть зморшки в кутиках губів В передчутті довічної пітьми.
|